Веселі старти

Щоб заробити на українському фінансовому ринку, потрібні стартовий капітал від $2 тис., терпіння і азарт


Український ринок фінансових послуг для приватних осіб жорстко сегментований. Маючи в кишені до $1000, можна піти лише до банків і кількох інвестфондів, більш ніж $10 000 — на фондовий ринок. Вкладник, у розпорядженні якого сума понад $100 тис., може претендувати на персональний план вкладень у будь-які цікаві йому інструменти — від депозитів та акцій до колекцій рідкісних вин. Що солідніші заощадження, то ширше коло можливостей. 

Банківський фаст-фуд 

Дрібним інвесторам (до $2 тис.) на українському фінансовому ринку практично нема на що розраховувати. Вітчизняні банки, активно рекламуючи різноманітні нібито доступні послуги (наприклад, фінансові супермаркети), насправді пропонують дрібним роздрібним клієнтам лише депозити. «Дрібних» там взагалі не дуже люблять, приклад найвищої лояльності банківського клерка — роз’яснення депозитних різниць. Гарантований спосіб викликати у клерка роздратування — поставити запитання про оптимальну валюту для депозиту. Дивно, але й невеликі банки, які, здавалося б, мають дорожити кожним клієнтом, не відстають від своїх системних побратимів. 

Поодинокі винятки — УкрСиббанк, який відкрив кілька інвестиційних фондів та компанію з управління активами, і банк «Універсальний», який створив інвестфонд разом з КУА «Росан-Капітал». 

Утім, певний вибір дрібний вкладник має. Окрім стандартних депозитів (у гривні, доларах, євро) дрібним інвесторам доступні ще й металеві. Такий вид вкладів активно просувають Аваль, банк «Надра», Брокбізнесбанк. Принципова відмінність металевих (зазвичай вкладники обирають золото) вкладів від стандартних у тому, що дохід складається з двох частин — фіксованої відсоткової ставки і подорожчання злитка. Як правило, банки приймають на депозит золоті злитки сумарною вагою не менш ніж 50 грамів, тобто мінімальна сума вкладу має становити близько $950-1000. Але обирати краще великі злитки (вагою від 50 грамів) — грам стограмового злитка обійдеться покупцеві дешевше, ніж грам десятиграмового, та й дорожчають більші злитки швидше. 

Ще один спосіб розпорядитися невеликими заощадженнями — широко рекламований ринок Forex (гра на зниженні/підвищенні валютних курсів). Щоправда, грати дрібному інвесторові доведеться самостійно — досвідченого брокера управління сумою в $500-1000 навряд чи зацікавить. Вхідних бар’єрів на цей ринок, по суті, немає — щоб розпочати самостійну гру, необхідний лише гарантійний внесок у розмірі $200. Втім, у цього інструмента чимало недоліків: високий ризик втрати вкладених коштів (особливо для новачків), витрати на відкриття та обслуговування поточного рахунка і, звісно, необхідність сплачувати прибутковий податок. 

Дрібні фондові витівки 

На перший погляд, навіть дрібний вкладник має шанс примножити кошти, звернувшись до компанії з управління активами. В Україні є кілька інвестфондів з мінімальним порогом входження (номінальна вартість одного сертифіката/акції становить від 10 до 1000 грн) — фонд «Класичний» (компанія «Кінто»), Парекс український збалансований фонд, Парекс фонд українських облігацій (Парекс Ессет Менеджмент), преміум-фонд «Збалансований» (Сократ) і «Стабільний дохід» (УкрСиб Ессет Менеджмент). Однак невеликі вкладення в інвестфонди себе практично не виправдовують. Значну частину доходів вкладників з’їдають різні комісійні — на відкриття та обслуговування поточного рахунка і рахунка в цінних паперах, агентські комісійні, а також прибутковий податок. Саме тому, зазначають у Кінто, до фонду «Класичний» дедалі рідше приходять інвестори з необхідним мінімумом (1 тис. грн). Найчастіше сума вкладів становить від 5 до 10 тис. грн. 

Теоретично, маючи кількасот доларів, можна стати власником невеликого пакета акцій компанії, що котирується на вітчизняному фондовому ринку. Але на практиці знайти продавця дрібного пакета непросто (див. Дрібних немає). До того ж такі угоди, за словами директора ТОВ «Кінто Лтд» Сергія Черненка, найімовірніше, виявляться нерентабельними. Витрати на їх проведення можуть становити 20-30% суми, яку має вкладник. «Комісійні хороших брокерів не можна назвати низькими. За невеликих сум угод вони зазвичай фіксовані (одна угода може коштувати $40-50). Крім того, здійснення угоди купівлі-продажу цінних паперів потребує додаткових витрат — на послуги зберігача цінних паперів і банківські послуги, пов’язані з платежами», — пояснює Черненко. Таким чином, за високих спредів (різниці між котируванням на продаж і котируванням на купівлю) і транзакційних витрат інвестор не залишиться в мінусі лише тоді, коли акція подорожчає в рази. А таке зростання за окремим папером спрогнозувати складно навіть найдосвідченішому аналітику. 

Росія щодо цього далеко попереду України — заробити на акціях там може будь-який студент з мізерним стартовим капіталом. Достатньо зайти в мережу, відкрити рахунок в інтернет-брокера і придбати потрібні акції або паї інвестиційних фондів. «В Україні це неможливо через низьку ліквідність ринку та інфраструктурну відсталість (відсутність онлайн-брокерів)», — пояснює генеральний директор ІК «Конкорд Капітал» Ігор Мазепа. На відсутність умов для повноцінного інтернет-трейдингу скаржиться і Сергій Черненко. «Немає реального електронного документообігу, не створений «ринок заявок» у ПФТС», — констатує фахівець. 

Спекуляції для середняків 

Набагато ширшими є перспективи заробітку у приватних інвесторів, які мають суму понад $2 тис. Можливості вкласти кошти в таких крезів нібито ті самі — депозити, інвестфонди, Forex, але є принципові відмінності. По-перше, вкладникам, готовим ризикнути $2-3 тисячами, доступні закриті інвестфонди, зокрема високодохідні, що спеціалізуються на акціях. По-друге, невеликі банки частенько заманюють таких клієнтів, пропонуючи бонусні відсотки за депозитними вкладами. По-третє, суму понад $3 тис. готові брати в довірче управління на Forex досвідчені брокери. Нарешті, $5 тис. — сума, якою може зацікавитися невелика інвесткомпанія, що пропонує брокерське обслуговування на ринку цінних паперів. 

А ось велика інвестиційна компанія з числа лідерів за обсягом торгів у ПФТС зацікавиться клієнтом, коли той буде готовий вкласти не менш ніж $10-$15 тис. Саме такий мінімум, за словами Сергія Черненка, здатний забезпечити приватному інвестору реальний заробіток на фондовому ринку. Перспективи роботи з брокером відомої компанії досить привабливі. Виявивши недооцінене підприємство (спираючись або на власні розрахунки, або на аналітичні викладки фахівців інвесткомпанії) або, приміром, вчасно дізнавшись, який банк ось-ось перейде до рук великого західного інвестора, можна заробити до 1000% річних. «Зараз варто звертати увагу на середні компанії з річним продажем у $20-30 млн. Якщо така компанія має хоч трохи осмислену стратегію, а фінансові показники стабільно зростають протягом останніх кількох років, то пакет її акцій вартістю $10 тис. через кілька років коштуватиме $50 тис. і більше», — розмірковує брокер ІК «Конкорд Капітал» Едуард Мащенко. За його словами, вітчизняний середній клас уже починає дозрівати для таких спекуляцій. Щоправда, багато тих, хто ризикнув довірити свої гроші для гри на біржі, згодом залишають спекуляції — бракує або грошей, або азарту. Але мине півтора-два роки, вважає брокер, — і приватні інвестори дуже активно працюватимуть у такий спосіб. 

Верховна Рада вже узаконила право торгівців цінними паперами приймати гроші громадян у довірче управління. Раніше таке право мали лише банки, а інвесткомпанії могли залучати в управління гроші громадян тільки через компанії з управління активами. Згідно з новим Законом «Про цінні папери і фондову біржу» торгівці зможуть укладати з громадянами договори довірчого управління на суму, не меншу, ніж еквівалент ста мінімальних зарплат (35 тис. грн). 

У Росії в індивідуальне довірче управління можна віддати від $10 тис. В Україні цей поріг значно вищий, та й сама послуга наразі не набула поширення. Банки її декларують, однак насправді наявністю довірителів — приватних осіб похвалитися не можуть. 

Гальмують розвиток фондових спекуляцій проблемна нормативна база та вже згадувана недорозвиненість інфраструктури. «Російські торгівці залучають гроші фізосіб і за їхнім наказом швидко торгують на РТС. У нас же швидко купити і продати якісь папери, як то кажуть, під замовлення, практично неможливо», — зазначає Едуард Мащенко. 

VIP-інвестиції 

А ось для великих інвесторів, готових довірити банку/інвесткомпанії кілька десятків (а то й сотень) тисяч доларів, український фінансовий ринок надає ще більше можливостей примножити капітал. Наприклад, вільні $20-50 тис. надають право стати VIP-клієнтом невеликого банку і відповідно отримати персонального менеджера-консультанта. «У нашому банку отримати статус VIP-клієнта може вкладник з розміром депозиту не менш ніж 200 тис. грн, або $40-50 тис.», — розповідає Світлана Коротаєва, заступник голови правління Банку регіонального розвитку. Одним із спеціальних продуктів, пропонованих банком VIP-клієнтам, є овернайт: великі депозити приймаються на святкові та вихідні дні. 

Стати VIP-клієнтом або клієнтом private banking (служби персональних банківських послуг) великого банку може власник щонайменше $100тис. Вкладнику з таким обсягом заощаджень банк обов’язково надасть персонального менеджера, який проінформує про всі продукти банку і допоможе скласти індивідуальний план вкладень. 

Загальне правило банку під час роботи з «грошовитим» клієнтом — надання пільгових тарифів за класичні банківські послуги. Клієнтам private banking доступні всі види інвестиційних послуг: купівля цінних паперів, довірче управління, індивідуальні інвестфонди, інвестиції в нерухомість. 

Крім того, VIP-клієнтам сприяють при інвестуванні в коштовності, антикваріат та рідкісні вина, а також надають інші, нові для українського ринку послуги — обслуговування сімейного бюджету, тест-драйв автомобілів класу «люкс», організація ділових поїздок. Стараються банкіри неспроста: за словами Олексія Александрова, директора служби персональних банківських послуг УкрСиббанку, один клієнт бізнесу private banking за кількістю споживаних банківських продуктів рівноцінний 200-250 роздрібним клієнтам. Є за що боротися. 

Однак private banking по-українськи має свої особливості. Представники найбільш забезпеченого прошарку, за визнанням самих банкірів та інвестиційників, прагнуть швидше зберегти капітал, ніж примножити його. Великий вітчизняний вкладник є вкрай консервативним: клієнти private banking беруть споживчі та іпотечні кредити (що зовсім не характерно для західних мільйонерів), утримуються від інвестицій у будь-що, крім депозитів та інвестфондів (західні персональні банкіри зайняті здебільшого пошуком недооцінених цінних паперів для своїх клієнтів) і не довіряють банкірам податкове планування. 

Втім, Оксана Шеремета, заступник директора департаменту з роботи із приватними VIP-клієнтами банку «Надра», прогнозує, що довірче управління капіталом буде однією з найбільш затребуваних послуг. «По-перше, рівень доходу за депозитними вкладами має тенденцію знижуватися рік у рік. По-друге, клієнти бажають точно знати, що банк робитиме з їхніми коштами, і вибирати строки розміщення коштів і рівень дохідності на даний період», — розповідає Оксана Шеремета. 

Формувати індивідуальні інвестиційні портфелі готові й інвесткомпанії. Їхні послуги мільйонерами затребувані більше, ніж аналогічні послуги банків (позначається чинник особистих знайомств і довіри до професійного чуття конкретних менеджерів). Щоправда, і вимоги до обсягу інвестицій у великій компанії можуть бути вищими — від $200 тис. «Середній обсяг портфелів по нашій компанії — $500 тис. Послуга затребувана, але таких клієнтів небагато», — розповідає Ігор Мазепа. 

Навпаки, середній клас виявляє зацікавленість у фондовому ринку, бере активну участь в інвестфондах. Хоча високий поріг входження на ринок і недорозвиненість інфраструктури роблять гру доступною небагатьом. Але через кілька років ситуація обіцяє кардинально змінитися. Принаймні перший крок — ухвалення Закону «Про цінні папери і фондову біржу» — вже зроблено.

Досвід